НАДІШЛІТЬ ВАШУ НОВИНУ ДО РЕДАКЦІЇ


     

     

     

     

     

    Цікаві факти про парк “Сосновий бір”

    Краєзнавець Борис Юхно розповів цікаві факти про черкаський парк “Сосновий бір”.

    Про це пише “Нова Доба”.

    Сьогодні, 8 квітня, колишньому парку імені 50-річчя Жовтня, а інакше – “Ювілейному”, виповнюється 52 роки. І нехай тепер у нього інше ім’я, це ще не привід не згадати минуле.

    Задовго до…

    Насправді роботи зі створення парку розпочалися набагато раніше 1967-го. Ще у 1953 – 1955 роках піщані дюни, порослі диким виноградом, які відділяли північно-західну околицю міста від Черкаського бору, працівники Черкаської лісозахисної станції засадили сосною. Згодом колектив Дахнівського лісництва заліснив і дніпрові схили та урвище, що простягнилося тут майже на кілометр.

    Коли деревця піднялися, а власне – більше вкорінилися і їхнє майбутнє вже не викликало побоювань чи приживуться, дендрологи із Зеленгоспу збагнули: не знайти в Черкасах кращого місця для ландшафтного парку.

    Тераса, яка обривається крутими схилами до Дніпра і мальовничий каньйон, що збагатив природний рельєф та надав йому архітектурно-художньої неповторності, самі собою були унікальним природним доробком. Вимагалося єдиного: вдало його використати.

    До слова, не багатьом відомо, що на середину 1960-х архітекторами київського інституту Діпромісто був розроблений оригінальний проект лісо- і гідропаркової зони міста площею мало не в 250 гектарів. Коли знати, що площа майбутнього Ювілейного дорівнювала 47-ми гектарам, стане зрозумілим, що подібних йому мало бути ще чотири, а цей – лише перший у ланцюжку.

    Далі аж до Митниці – парки-острови, канали, штучні заплави, озера, пристані дитячої флотилії, бази відпочинку. Почасти план втілили, але ланцюжка не вийшло: кожен об’єкт – сам собою.

    Спільна справа

    Ландшафтне наповнення парку теж розпочалося за кілька років до урочистостей 8 квітня 1967-го, а тривало ще кілька літ по ньому. Сюди завезли величезні валуни та гранітні брили, окремі вагою у кілька тонн, гальку з гирла Росі, бутовий камінь з кар’єрів області.

    Збудували штучні озера і водоспади, проклали русла струмків. Флору майбутнього парку, а це окрім наших дерев ще 70 видів екзотів, збагатили саджанці з Тростянецького дендропарку та знаменитої уманської “Софіївки”.

    Гармонію зелених шат доповнили болотні кипариси, голуба ялина, амурський бархат, горобина, пухнаста береза, канадський бундук.

    Тож упродовж кількох років – як до відкриття парку, так і після нього, сотні спеціалістів і працівників підприємств та установ які приходили сюди на суботники, втілювали в життя план, розроблений архітекторами Українського державного інституту інженерного проектування та Управлінням архітектури міста.

    Роботи були так вдало сплановані, що нічого не перероблялося двічі: усе з’являлося у встановлений час і в потрібному місці. Якщо закладання парку можна назвати будовою, то це була справді всенародна будова. У вихідні сюди приходили сім’ями або ж цілими трудовими колективами.

    Метал парку не завада

    В обширах “Малої Софіївки”, як ще називали колишній Ювілейний, є дві цікаві інженерні споруди. Перша – це ажурний арочний міст, що веселкою з’єднав верхівки крутояру.

    Попри його недобру славу у теперішні часи, “андреєвській арці” слід все ж віддати належне. Небагато знайдеться черкасців, у фотоальбомах котрих немає його світлини.

    Вподобали цей місток і знані гості міста. Свого часу, це вже здебільшого у 1970-ті і 1980-ті, в Черкасах та неподалік часто знімали художні фільми, а парк став улюбленим місцем перепочинку популярних артистів.

    “Дніпро і парк – це чудова казка. Спасибі їм за натхнення, які вони так щедро дарують”, – сказав якось Георгій Жжонов.

    А Анатолій Папанов продовжив: “У Черкасах моє улюблене місце – парк над Дніпром. Тут відпочиваєш, як мовиться, і душею, і тілом. Годинами, здається, міг би милуватися з вашого містка неозорою дніпровською далечінню”.

    А історія однієї з візитівок парку така. Якось у відрядженні до Новомосковська на Дніпропетровщині перший секретар обкому Олександр Андреєв побачив там саме таку паркову принаду. І не заспокоївся, допоки не пробив такої для нашого міста. У “Одеспроекті” розробили технічну документацію, у Дніпропетровську виготовили металоконструкції, які залізницею доправили до Черкас. Як не дивно, проблеми виникли на місці: керівники черкаського Хімкомбінату, які обіцяли виділити 350-тонний німецький кран, чомусь передумали.

    Після тривалого простою мостовики з організації “Мостопоїзд-473”, які за десятиліття по всьому Союзу накопичили вже чималий досвід сміливих технічних рішень, застосували так званий щогловий метод монтажу. Зібрану арку поклали уздовж яру, потім підняли на 26 метрів і повернули за віссю. 65-метрова дуга лягла на платформи за якихось півгодини. Було це восени 1968-го.

    А ось до підніжжя іншої візитівки парку, помітної навіть з лівого берега, можна потрапити лише за спецзапрошенням. Йдеться про 196-метрову телевежу. Змонтували і встановили її 1964 року: напередодні святкового 7 листопада угорські фахівці завершили монтаж ретрансляційного обладнання на 150-метровій позначці, забезпечивши тим самим для Черкас стійкий телесигнал. Реальна вага об’єкту – 325 тонн, і щоб пофарбавати цю міську щоглу, щоп’ять років витрачають 3,5 тонни фарби. Інакше не можна: антикорозійний захист.

    З історії “чортового колеса”

    Ще один символ “Ювілейного” з 2008 року відсутній. Головний атракціон парку встановлювали упродовж кількох квітневих тижнів 1971-го. Офіційно він називався “Круговий огляд”, але ж всім відомо, що насправді був “чортовим колесом”.

    Звідкіля ця бісівщина?

    Річ у тім, що за два роки до означеної події поет Євгеній Євтушенко і співак Муслім Магомаєв видали пісенний хіт, у якому були слова “а ты помнишь как с тобою по весне, мы на чертовом кружились колесе”, і неймовірна популярність пісні миттєво змела офіційну назву колеса огляду. Правда чи ні, але такій назві є наступне пояснення.

    Кажуть, монтуючи атракціон в одному з московських парків, робітники були настільки незадоволені організацією робіт, що “чортове” – то найневиннішще слово, яким вони називали і колесо, і начальство.

    На моціоні Євгеній Олександрович випадково став свідком такої “звитяжної праці”, а в пісні знайшлося місце загалом-то лайливому слову. Звісно, що ніде в світі “чортовим” цей атракціон не називають.

    Наше колесо встановили біля самісінького крутосхилу, тож на травневі свята найсміливішим містянам відкрилася панорама неймовірної краси. В усій величезній країні знайшлося б небагато місць, з яких можна було бачити місто, ліс, море, острови, дальній берег, кораблі, автомобілі, поїзди.

    Русалонька

    Коли вже про естетичну насолоду, не зайве буде згадати і Русалоньку. Її скульптура прикрасила центральне озеро 1972-го і фотогенічно вписувалася в нього аж до вечора 13 червня 2007 року. А вночі її викрали. Як це вдалося – незрозуміло й дотепер, але нині технічними аспектами давнішнього злочину проти комунальної власності вже мало хто цікавиться.

    Власне – як і місцезнаходженням старої Русалоньки. Адже з 18 квітня 2009 року водойму і наші фотоальбоми прикрашає нова. Вона виготовлена з червоного граніту, її вага 823 кілограми, а висота 160 сантиметрів.

    Про “Турист”

    Чверть віку немає вже у парку готелю “Турист”, а мало хто зі старожилів не згадає про нього, буваючи неподалік. Спеціалісти з будівництва із захопленням розкажуть про передовий на той час збірний залізобетонний каркас з використанням грибовидних безригельних конструкцій, що складалися з шестикутної панелі і квадратного перерізу колони та ще чимало чого «професійного». Але гості міста цінували інше.

    П’ятиповерховий “Турист” на 350 осіб був готелем універсальним і зручним до межі тодішніх уявлень про комфорт із 1-, 2-, 3-місними номерами та секціями типу гуртожитку на 23 місця кожна. При цьому, на другому поверсі розташовувалися лише двомісні номери, які за потреби об’єднувалися попарно і використовувалися для поселення середньочисельних груп або ж як номери типу “люкс”.

    Кожен номер мав ізольовану лоджію-балкон, відділену від кімнати скляною стіною. Всі комплектувалися вбудованими меблями, санвузлом, душем, телефоном. Якось посередині між “в комплексі” та “окремо” знаходився ресторан на 100 місць. Він з’єднувався з будівлею через вестибюль, але з парку туди теж можна було потрапити.

    “Турист” стабільно приймав закордонні групи, і тут найцікавіше: у 1970-ті його скопіювали поляки, чехословаки та східні німці. Дала життя титульному міському готелю група архітекторів Київського зонального інституту експерементального проектування під керівництвом Наталії Чмутіної.

    Відкрили “Турист” 1 листопада 1970 року. Десь зо півтора десятиліття, як не більше, на його місці зводять новий, та поки-що без видимого успіху, хоча здати мали ще 2009-го.

    А що ж наш парк? Після великого будівництва прийшло не менше визнання. У 1972 році на Всесоюзному конкурсі міських парків “Ювілейний” став кращим та був пошанований двома дипломами і великою медаллю ВДНГ.

    1979-го групу архітекторів, яка працювала над його створенням, відзначили Державною Шевченківською премією, а наступного року парк нагородили Золотою медаллю паркового мистецтва та занесли до Міжнародного каталогу парків ЮНЕСКО. Там він і дотепер зі своєю старою назвою.

    А “Сосновим бором” парк став у форматі декомунізації. Тоді ж на вхідній стелі зафарбували вірш Михайла Ліхцова, за іронією долі – найвідомішого черкаського політв’язня брежнєвських часів, що відсидів у мордовських таборах за виступ проти введеня радянських військ у Чехословаччину. Ось ці слова:

    Нащадку наш! Відчуй через віки
    Років минулих і красу, і силу.
    І дружній потиск щедрої руки,
    Яка цей парк чудовий посадила…

    Поділитися з:
    Коментувати

    Залишити коментар