Підтримка виборців, яку отримав Дмитро Кухарчук, насправді є рейтингом міського голови Черкас, – експерт

Вибори закінчилися, але чи закінчилися? Вже у верхах йдуть розмови щодо можливих місцевих виборів на осінь, а жартівливі картинки з цього приводу гуляють інтернетом. Адже виходить, що не завершивши до пуття одні, ми вчергове занурюємося в наступні вибори. Та спершу треба проаналізувати, чи можна назвати успіхом, наприклад, перемогу Любов Шпак на окрузі №194? Чи рейтинг нацкорпусівця Дмитра Кухарчука – це дійсно його власний рейтинг і які помилки були в його виборчій кампанії? Чому вічний революціонер і неодноразовий переможець по згаданому округу Микола Булатецький аж на десятому місці та хто чи що насправді визначає вибір громадянина в Україні? Про це говоримо з доктором історичних наук, професором, експертом з суспільно-політичних питань Центру аналітичних досліджень «Pragma» Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Віталієм Масненком, пише ПРОЧЕРК.

2

– То вибори скінчилися?

– Думаю, варто нарешті привітати виборців з закінченням виборчої кампанії, яка реально розгорталася майже три роки, а де-юре – більше ніж півроку. Хоча, не факт, що це може бути завершення виборчих перегонів. Адже нині у Зе-команді пропагують думки про проведення позачергових місцевих виборів уже на осінь нинішнього року. Тож якщо їм вдасться реалізувати цю «геніальну» ідею, то матимемо продовження виборчої кампанії з таким самим результатом…

– Який одномандатний округ Черкащини можна назвати найцікавішим з погляду електоральних досліджень?

– Мабуть, 194-й. Це фактично – більшість виборців, які мешкають у Черкасах. Передовсім треба привітати Любов Шпак з перемогою. Вона як представниця команди «Слуги народу» отримала очікувані понад 41% голосів. З іншого боку відзначимо, щоб стати народним депутатом Любов Шпак персонально, за великим рахунком, не доклала великих зусиль. По-перше, сам округ виявився, так би мовити, «безхозним», бо тут не було якоїсь боротьби, як наприклад, на 197 чи 198 округах, де чинні депутати мали достатньо високий рейтинг і до останнього боролися з тим, щоб потрапити в парламент. А по 194 округу діючий нардеп Олег Петренко не балотувався, оскільки пішов на вибори за партійним списком. А список «Свободи» не пройшов до парламенту. Думаю, що Олег Петренко не випадково не пішов по округу, бо наш Центр аналітичних досліджень «Pragma» здійснюючи опитування, виявив, що майже половина черкащан не знає чинного депутата від свого округу. Частина виборців з 194-го навіть називали Владислава Голуба. Окрім того, ми не бачили, щоб Петренко якось боровся за популярність в окрузі.

– Кандидату в депутати Любов Шпак допомогла партійна приналежність?

– Так, вона «виїхала» за рахунок популярності «Слуги народу». Якщо порівняти рейтинги за партійними списками і по мажоритарці, то побачимо, що кандидатка дещо загальмувала свій рейтинг. Партія отримала майже 48% по округу, а Любов Шпак лише – 41%. Отже, частина виборців голосувала за «Слугу народу», але не голосувала за Шпак.

Любов Шпак

Любов Шпак

Причина у тому, що кандидатка (а відтепер і народний депутат) маловідома в місті, її навіть не всі в середовищі освітян знають. Та й сама виборча кампанія в неї була досить млява, оскільки не було потужних конкурентів, як наприклад, у 197 окрузі, де кандидат від «Слуги народу» Скічко змагався з нардепом Голубом. Там Скічко буквально «витягнув» перемогу за рахунок активної агітації в останні дні кампанії.

– Але в Шпак були опоненти, які собі приписували бренд її партії…

– Так, зокрема, Олег Лисак, який намагався поцупити символіку «Слуги народу». Як бачимо, це йому мало допомогло. Отже, наші громадяни змогли визначитися, хто ж насправді представляє команду Зе.

IMG_20190717_120235

Я ж хотів би відзначити, окрім Любов Шпак, також Віктора Євпака, який на другому місці по округу. Цікаво, що він за своєю популярністю переважив популярність партії «Голос», бо партія здобула менше відсотків. Отже, більшу частину власного рейтингу цей кандидат, на відміну від Шпак, здобув своєю діяльністю.

Віктор Євпак

Віктор Євпак

Його знають містяни, він і раніше показував свою спроможність працювати на громаду, зумів засвітитися на політичній арені і я вже чув, що кажуть, нібито він може реально претендувати на крісло мера. Не можу стверджувати, що він вже доріс до цього, попри те, все можливо, адже після виборів це достатньо відома для черкащан людина.

– А щодо третього місця – Дмитра Кухарчука?

Анатолій Бондаренко і Дмитро Кухарчук

Анатолій Бондаренко і Дмитро Кухарчук

– Та підтримка, яку він отримав, а це майже 8%, це насправді рейтинг міського голови Черкас Анатолія Бондаренка. По-перше, всі знають, що Дмитро активно співпрацював з Анатолієм Бондаренком в багатьох сферах. В останні тижні це було підтверджено офіційно, коли міський голова звернувся до жителів Черкас, розіславши поштою листівки, де він висловлював безумовну підтримку Дмитрові. У цьому сенсі черкащани і голосували за мера. І це також сигнал на майбутнє, бо ми побачили таким чином реальний рівень довіри до міського керманича. Щодо самого Дмитра Кухарчука, то це справді цікава і колоритна постать. Здається лише, що частина націоналістичних сил, як вони себе позиціонують (передовсім «Національний корпус», до якого й належить Дмитро), обрали невірний алгоритм дій і на президентських, і на парламентських виборах. Чому? Вони свідомо, чи несвідомо потрапили у пастку російської пропаганди, яка нав’язувала думку, що «найбільші вороги України сидять не у путінському кремлі, а на Банковій чи на Грушевського». І згадаємо плакати Дмитра: «Той, хто вигнав Пороха!». Як на мене, це не зовсім адекватне гасло. Дмитрові більше пасувало б гасло «Той, хто виганяв Путіна!», бо він все таки справді був учасником російсько-української війни. І тому в багатьох виборців склалося вкрай суперечливе враження щодо цього кандидата.

– Ми також маємо «нове обличчя» на четвертій позиції в рейтингу – Сергій Рубан.

65934724_1274490526044270_720267763590889472_n

– Сергій має менший показник, ніж показник «Європейської солідарності», яка лиш в Черкасах посіла друге місце, а в інших округах Черкащини менша підтримка. Я думаю, що проблема Сергія Рубана в тому, що він після Дмитра Кухарчука мав найвищий антирейтинг. Деякі експерти пояснювали, що це негатив до попередньої влади, до Порошенка. Як на мене, тут справа в тому, що керівництво «Європейської солідарності» на рівні області чи окремих місцевих осередків для більшості громадян практично не відомо. Хто це? Чим ці люди займаються? Яку позицію щодо вирішення місцевих проблем вони займають? Вони лишаються за колом громадської артикуляції. Та й на рівні міськради нерідко виникали якісь скандали пов’язані ще з БПП. Над цим партії і кандидатам від неї треба думати.

Цікаво також, що п’яте місце посіла Юлія Погостинська від «Опозиціної платформи – за життя». Я б хотів на це звернути особливу увагу. Бо сама ця партія на третьому місці по округу після «Слуги народу» та «ЄС». Це політсила, що має відверту проросійську позицію, враховуючи, що в керівництві одіозний Медведчук і ряд інших, як кажуть, «токсичних» постатей». Викликає занепокоєння, що патріотична сила «ЄС» має 9,3% підтримки містян, а антипатріотична – майже рівнозначні 8,2%. Тож черкащанам треба таки поміркувати, а що нам потрібно – незалежна Україна чи абсолютно протилежне, щоб керівництво країни здійснювалося з Кремля.

– Що можна сказати про ветеранів від політики?

– Вони у цій виборчій кампанії мали кумедний вигляд. Найпоказовіша ситуація з Миколою Булатецьким, який посів «почесне» 10 місце. Згадаймо, що у попередні вибори він ж перемагав. А тут така дивна ситуація.

Микола Булатецький

Микола Булатецький

Хоча, насправді мабуть не дивна, бо останнім часом Микола Іванович займав, м’яко кажучи, суперечливу позицію. Під час президентської кампанії він активно «мочив» (вибачаюсь за лексику у президентському стилі) Порошенка і підтримував Зеленського. А вже на парламентських виборах застосував суто «революційну» тактику «гарний цар, але погані бояри», і почав «мочити» вже усіх, хто йшов від команди президента (причому не тільки на своєму окрузі). Не менш «революційною» була пропозиція Миколи Івановича всім молодим політикам – знятися на користь Інни Кукуленко-Лук’янець. З якою він, мабуть, мав позмагатися за першість. Як бачимо, черкаський виборець не оцінив фантомних амбіцій «зубра» черкаської політики і віддав перевагу таки «новим обличчям».

Так само щодо Івана Сухарькова. Здавалося б, досвідчений політик, за нього проголосувало трохи більше 3 тисяч виборців, але не можна було робити ставку лише на одне потужне підприємство. Бо це може спрацювати на місцевому рівні, але не на всеукраїнському.

– Хоча Іван Сухарьков з командою ВО «ЧЕРКАЩАНИ» активно працював. Принаймні таке було враження.

Іван Сухарьков

Іван Сухарьков

– На цих виборах окрім загальної Зе-ейфорії, були все ж затребуванні й ідейні політичні сили. Були патріотичні «Європейська солідарність» і «Голос», яким і протистояла «Опозиційна платформа – за життя». На цих виборах немає комуністів (на щастя), немає соціалістів тощо. Тож частина виборців шукала серед кандидатів від нинішніх політичних сил подібних до тих, за кого голосували раніше. Цілком очевидно, що симпатики «совка» голосували за ОПЗЖ. А Сухарьков, попри свою практичну діяльність, не був ідеологічно прив’язаним ні до перших, ні до других, лиш виглядав як політик черкаського рівня.

– Чому така низька явка, а це менше 50%?

– Загалом, влітку, як правило, в нас не відбувалися вибори. Тому така низька явка. Оскільки багато громадян вирішили не долучатись до вибрів, аби не руйнувати власну відпустку. Окрім того це не лише період відпусків вплинув, а й певна втома від надмірної політичної активності. Таке «електоральне вигорання» відбулося вже на рівні президентської кампанії, а тут зразу парламентські позачергові вибори. Та й студенти були вдома або на навчальних практиках територіально віддалених від університетських центрів.

– Результати були прогнозовані?

– Так, цілком. До слова, соціологічні дослідження також показали, як роблять вибір українці. А це своєрідний спосіб. Ми питали, яким джерелам інформації ви довіряєте. Насамперед телевізору. І тут вимальовувалася чітка відповідність. Якщо людина найбільше довіряє каналу «1+1», то й голосує за Зеленського і за «Слугу народу». Якщо дивляться 112-й або канал NewsOne, то стільки ж відсотків голосує за «Опозиційну платформу – За життя». Я думаю, це вкрай нездорова ситуація, бо за рахунок таких упереджених мас-медіа можна здійснювати своєрідне «зомбування», і це вже будуть не свідомі громадяни, а пасивне населення, яке буде керованими і робитиме вибір виключно за чиєюсь вказівкою. Здавалося б, демократія. Але це вже який її ерзац – «маніпульована демократія». Не випадково певні політичні сили посилено скуповують телеканали. Основний принцип демократії – це противага різних гілок влади. Ми такого не бачимо зараз. Так само як не бачимо за останні два місяці виразної політики новообраного президента. Дії, які робляться, інколи суперечать одне одному, спричиняють вакуум керованості. Це може бути продубльовано й в парламенті. Так само партія, сформувавши монопартійний уряд, може відчувати брак фахових людей, бо це молода партія. І відповідно подібні хаотичні явища можуть потім виникати в тій чи іншій галузі. Загалом таке масове захоплення однією політсилою лякає. Виборці голосують за людей, яких абсолютно не знають. Чого вартий той чи інший кандидат? Невідомо, але за них голосують.

2

– Як можна змалювати сучасні електоральні настрої виборців України в цілому? Яка карта вподобань виходить?

– Це може бути така модель. Близько 20 %, умовно кажучи, становлять патріоти. Мова про тих, хто голосував за «ЄС», «Голос», за партію Гройсмана, «Свободу», «Громадянську позицію», «Самопоміч». Протилежні настрої сповідують ті, хто голосують за «Опозиційну платформу – за життя», «Опозиційний блок», а також за партію Шарія і подібні. Їх, на жаль, так само близько 20%. Майже 44% людей хочуть бачити «нові обличчя», без різниці хто це буде, і голосують за «Слугу народу», а ще 16% коливаються і голосують то за «Батьківщину», то за «Силу і честь», то за Радикальну партію Ляшка. Що бачимо? Внаслідок Революції Гідності викристалізувалася невелика частина української спільноти, яку можна назвати справді громадянським суспільством, але більша частина мислить ситуативно, їх цікавлять лише питання тарифів, питання соціального забезпечення. Саме вони є сприятливим середовищем для поширення великої хвилі популізму. Але популізм має обмежений ресурс дії. Він може викликати захоплення, але це швидко минає і потім настає розчарування і несприйняття тих політичних сил, які пропонували ті чи інші популістичні ідеї. Саме тому попри ту монобільшість, яка є в парламенті, попри президента, якого представляє та більшість, я все-таки маю серйозні занепокоєння. Україна зіткнулася з великими ризиками і частині свідомих громадян доведеться шукати нові алгоритми дій, щоб протистояти цим викликам.

Назарій ВІВЧАРИК, “ПРОЧЕРК”

Поділитися з:
Коментувати

Залишити коментар