“Люди з інвалідністю нікого не цікавлять”: інклюзивність міста Черкаси (інтерв’ю)

За рейтингом громадської організації, що займається моніторингом доступності українських міст Доступно.UA Черкаси займають третю позицію із 10 перевірених міст. Тимофію Артикулі 22 роки, і у нього – травма спинного мозку. Останні чотири роки хлопець пересувається на візку, тому саме з ним ми вирішили поспілкуватися про інклюзивність нашого міста.

Що потрібно змінити в Черкасах, аби тобі було комфортно пересуватися?

По-перше, потрібно відзначити, що нарешті відремонтували алею на бульварі Шевченка та зробили її більш доступною для маломобільних груп населення. На цьому все. Навіть на деяких ділянках, під час ремонтних робіт алеї, допустилися помилок. Наприклад кут нахилу деяких підйомів занадто високий, тому виїхати туди без сторонньої допомоги неможливо. Міській владі потрібно відремонтувати не тільки центральну алею, а й інші вулиці, чого, як зрозуміло, вони не роблять. Банально, але навіть тротуари не зроблені належним чином, щоб на них пересувалися на візках: бордюри зависокі, ями по коліно, про підйоми я взагалі мовчу. Високих бордюрів у Черкасах не перелічити, тому, щоб мені на них заїхати потрібна допомога інших людей. Якщо говорити про пандуси в під’їздах, то їх неможливо встановити так, щоб я міг самостійно заїхати, тому що при відстані від східців до дверей пандус потрібного нахилу не облаштувати. Єдиний вихід – спеціальний ліфт, який коштує приблизно 300 тис. грн. Людина на візку заїжджає на платформу внизу сходів, закриває ручку, нажимає кнопочку і ліфт рухається вздовж східців наверх. Стосовно розважальних центрів, то можу сказати, що у ТРЦ «Любава» і «DEPO’t» відносно комфортно, оскільки там є пандуси, широкі заїзди, спеціально обладнані туалети. Якщо говорити про «Хрещатик Сіті», то те, що вони називають пандусом для спуску на – 1 поверх, я б назвав «злітною смугою». Я б хотів подивитися як ті, хто зробив цей спуск, перевіряють його на собі. Щодо закладів харчування, то у відносно нових закладах мені комфортно, бо там є доступні локації, якщо говорити про заклади, які розташовані десь у старих будівлях, то доступу до них, на жаль, немає.

Як щодо громадського транспорту. Чи призначений він для пересування маломобільних груп населення?

Більшість маршруток у Черкасах не пристосовані для перевезення людей із інвалідністю. Ті, що облаштовані – маршрут №22 та нові тролейбуси. Але водії і кондуктори дуже рідко йдуть на компроміс і не відчиняють пандус для заїзду. А у тролейбуси просто не проштовхнутися. Потрібно оновлювати маршрутки та закупляти нові зі спеціальними пандусами, які відкриваються. Можливо варто проводити певні роботи з кондукторами та водіями, щоб вони були компетентними в роботі з маломобільними групами населення. Якщо ми говоримо про транспорт, то у Черкасах є така послуга як «Інватаксі». Це спеціально обладнані автобуси, які надають послуги перевезення людям із інвалідністю. Проте цією послугою можна скористатися лише 5 разів на місяць, а бронювати поїздку потрібно за добу та на все місто є тільки дві машини, одна з яких постійно зламана, тож по факту функціонує одна. Щоб мені кудись дістатися, потрібно завчасно знати, десь за два дні, щоб мати змогу замовити. Але найпроблемніше, що це таксі працює до 16:00, і якщо мені потрібно кудись після зазначеного часу, то ця послуга для мене просто недоступна. Необхідно збільшувати кількість машин хоча б до 4-ох, тоді буде можливість і відвезти людину, і забрати її, збільшувати кількість рейсів та змінити графік. Я теж людина, і хочу інколи в нічний клуб поїхати, в кафе повечеряти чи відвідати вечірній сеанс кіно. І звісно хочеться, щоб можна було бронювати не за добу, а як звичайне таксі – за півгодини чи за годину.

Як ти оцінюєш якість медичного обслуговування в Черкасах?

Я просто розповім історію, яка зі мною трапилася влітку 2020 року. У мене з’явилися проблеми з нирками. Коли мені стало зле, ми викликали швидку допомогу, медикам я описав свою проблему, однак мені просто відмовили в госпіталізації, не пояснивши причину. У мене тоді якраз розвивався пієлонефрит, і мені просто було необхідно в лікарню. Зрозумівши, що медики швидкої мені не допоможуть, ми були змушені самостійно їхати до медзакладу та звертатися до лікаря, який мені допоміг. Все, що я можу сказати, це те, що у Черкасах просто мізерна частка фахівців, які вміють працювати з людьми із травмами спинного мозку, адже органи при таких ушкодженнях починають працювати по-іншому, і на жаль, кваліфікації більшості лікарів не вистачає. Що стосується реабілітаційних центрів, то безкоштовних закладів у нашому місті немає. І щоб пройти курс лікування, потрібно заплатити немалі гроші. Наприклад 2-х годинна процедура коштує 500 грн, а таких маніпуляцій потрібно зробити не одну, і не дві.

Яка ситуація з працевлаштуванням для людей із інвалідністю у нашому місті?

Коли я шукав роботу, то навіть не розглядав варіанти поза домом із зрозумілих причин. Я хотів знайти дистанційну роботу, і щоб вона була офіційною, адже я повинен сплачувати податок, як і всі. Роботу знайти було надзвичайно складно, бо люди з інвалідністю нікого не цікавлять. У пошуках роботи мені допоміг Молодіжний ресурсний центр, який скерував мене до Центру зайнятості. Через декілька днів я приїхав у Центр зайнятості, там мене сконтактували з чудовим роботодавцем Пономаренком Андрієм Сергійовичем, який взяв мене на роботу. Зараз я успішно та офіційно працюю в  компанії «VegaAuto» уже рік. Я довго проходив стажування, але це звісно необхідно. Моя робота заключається в підтримці достовірності сайту та допомозі клієнтам у виборі потрібних товарів. Я стараюся працювати повний робочий день, тобто 8 годин, щоб розвиватися в обраній сфері та покращувати свої скіли.

Розкажи чи робили для тебе якісь преференції?

Із таким я зустрічався декілька разів. Одного разу мені дозволили безкоштовно відвідати сеанс кіно, а деякі виконавці йдуть на зустріч і роблять знижки на квитки своїх концертів. Проте найяскравіший приклад –коли я звернувся до гітариста одного з моїх улюблених гуртів «Порнофільми» і розповів, що я людина з інвалідністю і мені не вистачає коштів, щоб купити квиток на їхній концерт. Гурт пішов мені на зустріч і подарували квитки у віп-ложу для мене і мого супроводжуючого. Це було дуже круто та емоційно. Але я не хочу, щоб хтось подумав, що я цим користуюся. Я фанат цієї групи і дуже хотів потрапити саме на їхній концерт. І, по правді кажучи, не так багато виконавців йдуть на зустріч, а «Порнофільми» не просто подарували квитки, а внесли мене у лист запрошених гостей. У мене навіть є тату з рядком із їхньої пісні «У діапазоні». Він звучить так: «У діапазоні між відчаєм та надією». Я зробив це татуювання, коли минув рік після травми. У ці рядки я вклав свою боротьбу з цією ситуацією, яка сталася в моєму житті, те, що я не здаюся і продовжую йти до своєї мети.

Що ти можеш сказати, завершуючи нашу розмову?

Я скажу лише одне – наша влада та депутати тільки обіцяють щось змінити, а насправді нічого не роблять. Особисто я, цих покращень не помічаю! Але наші люди, на відміну від депутатів, завжди допомагають: перехожий, чи продаваць у магазині, чи навіть старенька пенсіонерка.

Спілкувалася Таня Долошинська

Фотографував спілкування Артем Ківак

Поділитися з:
Коментувати

Залишити коментар